Я з міста Харків. В мене вища освіта за кваліфікацією «Документознавство та інформаційна діяльнісь». Вдома я працювала в університеті ( НАУ «ХАІ») завідуючою лабораторії кафедри мовної підготовки для іноземців. Займалася спортом ( танці, скелелазінням, тренажерний зал), фотографією, любила подорожувати. Я любила проходити різні семінари, тренінги, курси та займалася пошуком себе та тим, чим я хочу займатись. Зрозуміла, що в інституті далі розвиток в напрямку науки, але мене лякала перспектива все життя займатись не цікавою роботою з постійним графіком, спланованою відпусткою і тд. Я хотіла більше керувати своїм часом. В пошуках себе я пробувала бути менеджером по туризму, hr та рекрутером, навіть трохи була робітником аптечного складу. Але найбільше мені зайшло навчання на фітнес тренера. Я ретельно навчалась, щоб бути професіоналом і завдяки моїм старанням я стала тренером в одному з преміум клубів міста. Я насолоджувалася роботою з людьми в группі, індивідуально, я могла сама керувати своїм графіком та часом, займатися улюбленою справою та мати хорошу фізичну форму. Паралельно деякий час я волонтерила в громадьській організації, яка займалася розвитком лідерських якостей дітей в селах та поселень міського типу. Також для безперервного стажу роботи я працювала документознавцем та адмініструвала сайт та соцмережі у позашкільному сегменті. Це дозволило мені взяти участь у програмі від "Молодіжного житлового будівництва". 10-го лютого 2022 року мене внесли в чергу на отримання квартири в новобудові в кредит під 0%. Також в лютому 2022 року мій бойфренд зробив мені пропозицію і я повинна була одружитись.
Підсумок: у мене була б прекрасна робота, вільний час на себе, своє житло та сімʼя. Але держава-терорист 24.02.2022 вирішила інакше.
Зараз в мене досі відчуття, що в мене 2 різних життя в одне з яких я вже не повернусь, але думками лишилась там. Мої батьки повернулися до Харкова і я не можу спокійно жити знаючи, що вони там і яка обстановка в моєму місті. Дуже важко і боляче намагатись жити в країні, де ти чужий та незручний для місцевих, ніхто не розуміє того, як важко без знання мови намагатись жити, працювати та намагатись бути як всі. Боляче усвідомлювати як я могла розвиватися в своїй країні і не можу в іншій. Є відчуття неповноцінності.
Зараз я працюю продавцем на заправці Shell. У мене чудовий директор та коллектив. Мені було дуже важко (та й досі важко) зрозуміти спицифіку роботи та темп роботи без достатнього знання мови (В мене рівень А2), але мій шеф дуже вірив в мене та підтримував. Колеги терпляче показували мені роботу, робили все, щоб я розуміла їх і дуже допомагали. Мене ні разу не сварили за помилки і я дуже благодарна їм за таку підтримку.
Наразі я повністю себе забезпечую та не залежу від джобцентру. Я почала ходити в тренажерний зал та подорожувати Eвропою. Я знімаю житло та маю все для комфорту. Поки не маю чіткого плану на майбутнє, але намагаюсь заново побудувати своє життя.
Особистий текст: Евгенія Маслова
