Після 24 лютого 2022 року моє життя розділилося на «до» і «після». Війна — це страшна річ, яка залишає шрами на все життя, навіть якщо ти не на фронті. У нас було щасливе життя на рідній землі серед близьких серцю людей, і я ніколи не думала, що доведеться залишити Україну і переїхати жити в інше місце. Але задля порятунку свого сина я зробила те, що мала. Сьогодні минуло вже 4 роки, як ми живемо в Німеччині, і єдине, що я хочу сказати від усього серця: «Велика щира вдячність!» Я безмежно вдячна за всю допомогу, яку Німеччина надала Україні, всім українцям і мені особисто! Тут мій син почувається в безпеці, я маю змогу працювати і жити далі. Для одинокої мами найважливіше — щоб з дитиною було все добре. Нехай це фото стане нагадуванням нашої щирої вдячності.

Кажуть, любов не має кордонів. Моя любов до дітей — це те, що залишилося незмінним навіть за тисячі кілометрів від дому. Це мій якір.

Робота в німецькому садочку стала для мене зціленням. Коли я обіймаю малечу, коли бачу їхні очі — я почуваюся вдома. Я щаслива, що знайшла своє місце тут, що можу бути корисною і дарувати тепло. Професія, обрана серцем, рятує в будь-які часи. Тут я не просто вихователь, тут я — жива.

У найтемніші часи важливо не загубити своє світло. В Україні я роками створювала казку для дітей, і я вирішила не ховати цей дар у валізу.

Моя творчість, мій досвід аніматора тепер оживають тут — на волонтерських зустрічах, у садку, на святах. Бачити дитячі усмішки, чути дзвінкий сміх — це безцінне джерело енергії. Це доказ того, що життя триває, що радість сильніша за смуток. Я продовжую творити дива, бо щасливі очі дітей — це найкраща нагорода для моєї душі.

Особистий текст: Mariia Andreieva

KinderEvents_Passau

https://www.instagram.com/kinderevents_passau?igsh=cDBoZHlvd3lzNG1j