Яким було твоє життя до війни?

 

До війни я була підприємницею вже 17 років. Моє життя було дуже активним і насиченим роботою та розвитком. Я будувала бізнес, створювала команди, навчалася, подорожувала й чітко розуміла, куди рухаюся.

 

Що ти любила в собі і в минулому житті в Україні найбільше?

 

Я любила свою силу, незалежність і відповідальність за власне життя. В Україні я відчувала себе впевненою, реалізованою і потрібною. Все, що я мала, було створене моїми руками.

 

Розкажи трошки про свою професію і роботу в Україні.

 

В Україні я була власницею трьох студій pole dance. Окрім цього, я мала бізнес з виробництва та продажу одягу й аксесуарів для pole dance. Також я навчалася на психолога і була учасницею престижного бізнес-клубу України. Для мене це була справа життя — поєднання тіла, психології, бізнесу і жіночої сили.

 

Чого найбільше бракує, що було в житті до війни?

 

Найбільше бракує відчуття дому, стабільності та безпеки. Бракує близьких людей поруч і впевненості в завтрашньому дні.

 

Коли ти зрозуміла, що треба їхати з країни? Чи хотіла колись жити в Європі?

 

Я зрозуміла, що треба їхати, у перший день війни. Ми з сином удвох одразу виїхали з України, і з того часу я жодного разу не була вдома.

До війни я планувала поїздку до Європи — хотіла пожити тут 1–3 місяці для досвіду і розширення горизонту. Я ніколи не думала, що це буде вимушена еміграція.

​

Що взяла із собою, коли залишала дім (річ, спогад, фото, запах)?

 

Я взяла лише трохи речей і улюблену іграшку сина. Я була впевнена, що через 3–4 дні ми повернемося додому. Але на виїзді з Харкова я побачила вибух позаду нашої машини — і в той момент зрозуміла, що ми не повернемося так швидко, як я собі уявляла.

 

Що допомогло не зламатись?

 

Мій син. Я одна з сином — і це означає, що я не маю права зламатися. Це просто неможливо.

 

Опиши свій день нині.

 

Мій день сьогодні — це робота, турбота про дитину, постійне планування і відновлення життя з нуля. Це багато відповідальності, втоми, але й маленьких перемог, які дають сили рухатися далі.

 

Як ти реалізовуєш себе тут?

 

Тут я продовжую реалізовувати себе через свою професію. Я знову будую бізнес, відкриваю студію pole dance, працюю з людьми та створюю простір підтримки і сили для жінок уже в іншій країні.

 

Чи змінилась ти і в чому?

 

Так, дуже. Я стала сильнішою, терплячішою і водночас більш вразливою. Я навчилася цінувати прості речі і не відкладати життя “на потім”. Я більше довіряю собі.

Раніше я завжди справлялася сама, але тепер навчилася приймати допомогу з вдячністю. Я зрозуміла, що потребувати підтримки — це не слабкість, а частина людяності й зрілості.

 

Про що ти мрієш сьогодні?

 

Я мрію про мир. Про безпеку і стабільність для мого сина. Про розвиток своєї справи. І про те, щоб одного дня знову відчути дім — незалежно від країни.

                                                                                                                                                                         Підготовка питаннь:

                                                                                                         Слава Онуфрик, українська журналістка та волонтерка

                                                                                                                                                           Особистий текст: Лілія Хапіч